Відьма

Тайлер важко підвівся. Його одяг був обважнілим і холодним, з нього стікала вода, а мокре волосся пасмами липнуло до лоба. Зуби почали клацати, і ніщо не могло це зупинити.
— Що то була за ч-ч-чорт-т-тівня? — нерозбірливо промимрив він.
Лоуренс хитнув головою:
— Я нічого не бачив.
Вони подивилися один на одного, натягнуто засміявшись, але відразу й замовкли. Тайлер нерішуче стояв на газоні, ловлячи дрижаки. Він був уражений тим, що червоний вогник на «ГоуПро» й досі горить. Оця мала хріновина усе відзняла.
Усе ще здивований, він її вимкнув.
Проглянути відеозапис Тайлер наважується лише через два дні.
Він встромляє карту пам’яті відеокамери у свій макбук і дивиться на екран скляними, осовілими очима. З того часу відбулося багато змін. Його брудний одяг, що смердів водою зі струмка, тепер пахне пральним порошком і лежить, гарно складений, у його шафі. Катаріна теж змінилася. Вона вже кілька днів нікуди не щезає, лише розгулює вулицями з великим магазинним пакетом, в якому тримає мертвого павича (це не сховалося навіть від Тайлерових очей, попри його нинішній стан), і скидається на те, ніби вона до нього дуже прив’язалася. Наразі вона стоїть за його будинком, трохи подалі, на пагорбі в лісі, але Тайлер вже не ходить до лісу, щоб позирнути на неї. Досить з нього тієї відьми, і досить тих фільмів. Та й до того ж ліси усе ще закриті для туристів, повсюди стирчать паркани, а початок стежки патрулюють залучені Відьмоконтролем добровольці, вдягнені в однострій лісничих державного заповідника.
Кліп триває дванадцять хвилин і сорок чотири секунди, і, з огляду на його великий розмір, Тайлер скачує файл на зовнішній жорсткий диск.
А потім він дивиться ці кадри і бачить там щось моторошне.
Він натискає на паузу і продовжує дивитись на екран, занурившись у власні думки.
Раптом внизу чути шалений грюкіт у задні двері. Повільно, ніби виходячи з трансу, Тайлер відводить очі. Він пам’ятає, що сам удома. Рефлективним рухом відеоблогера вихоплює карту пам’яті з USB-накопичувача, встромляє її в камеру і кладе камеру до кишені. Потім стрімко збігає сходами назустріч останньому і найжахливішому репортажу в своїй журналістській кар’єрі.
Виявляється, то Лоуренс грюкає у двері. Щойно Тайлер їх відчинив, Лоуренс тягне його за руку.
— Ходімо зі мною, прямо зараз, — каже він. — Маємо їх зупинити.
— Що… — починає Тайлер, і тут-таки з’являється здогад: «То Джейдон». Він не розуміє, яким чином про те знає, але все ж таки знає. Хлопці біжать до заднього двору, потім дорогою до струмка, і це нагадує відео, що відтворюється у зворотному напрямку: вони зараз саме там, де Тайлер впав у струмок за кілька ночей до того. Вистачає трьох секунд, щоб оцінити ситуацію і зрозуміти, наскільки вона серйозна, наскільки вона тотально і беззаперечно паскудна. Він інстинктивно виймає камеру з кишені й починає зйомку.
Зображення хоч і дрижить, але не бреше. За сто метрів зліва, поблизу Діп-Голлоу-роуд, стоять паркани, які залишили там волонтери. Камера їде в інший бік, і ми бачимо, хто такі ці волонтери. То Джейдон, Джастін і Бурак, вони у важких чоботах і в однострої працівників заповідника. «Оці сучі діти запропонували Грімові свої послуги, і той на це повівся», — думає Тайлер. Поміж ними, хитаючись, іде Катаріна, неприродно зігнута, ніби їй зламали хребта, а вони женуть її вперед, як худобину, мітлами з відірваними лозинами. Судячи з того, як відьма пересувається, вона у паніці. Її зашитий рот кривиться у жахливій гримасі, а сама вона відчайдушно тримається за обвуглене пір’я павича, що стирчить з її — «оце вже просто нереально», — не вірить своїм очам Тайлер — пакета з «Маркет енд Делі». Вона постійно намагається відвернутися і відійти, але вони брутально штовхають її і повертають назад. Джейдон лупцює її своєю палицею від мітли, тіло відьми згинається навпіл, і вона мусить повернутися. Загадкою для Тайлера є те, чому вона так тримається за того дурнуватого павича, але ж так воно і є: вона терпляче зносить усі ці знущання замість того, щоб щезнути й залишити свого пакета.
 
А потім зображення стає розмитим. Видно рожеві плями від Тайлерових пальців — він тримає камеру так, що попередньої сцени не видно, натомість чути кроки хлопців, які біжать; видно, як трясеться на екрані лісова підстилка. Бачимо також уламки розтрощеної камери спостереження, яку збили з дерева: цього разу — ніякої витонченості.
— Боже, зупиніться, — волає Тайлер на одному диханні, — залиште її у спокої!
— Не твого сраного розуму діло. Стій і дивись або котися звідси під три чорти.
— Не погіршуйте ситуацію. Це все ще можна зупинити!
— Вона вбила твого собаку. Мав би нам подякувати. Усі тільки стоять осторонь і дивляться, ми ж бодай щось робимо. Вперед, курво!
Новий удар, відьма хитається, намагаючись втриматись на ногах.
Спотикання. Робочі однострої кольору хакі, раптом дуже близько. Тепер кружляє небо. Зашиті очі, стрімкі, відчайдушні кроки, брязкіт кайданів. Руки обхопили плечі. Руків’я мітли свистить у повітрі, ніби батіг — Джейдон серйозно ставиться до справи. Тайлер відступає, і знову видно траву, видно дно струмка, видно відчайдушні обличчя вгорі. Знову Лоуренс і Тайлер біжать уперед, зав’язується бійка, чути прокльони. А потім Лоуренс отримує сильний удар палицею і вдаряється лобом об один із валунів у струмку. Задихаючись, Тайлер перевертає його горілиць, бачимо глибоко розкраяну бліду шкіру і темне волосся, забруднене кров’ю.
— Лоуренсе, в тебе все гаразд?
— Ні. Зупини їх.
Бурак дивиться на них згори, вагаючись, із палицею в руці. «Негіднику!» — реве Тайлер, допомагаючи Лоуренсові піднятися, і Бурак біжить до своїх.
І лише коли Тайлер сам бачить, що вони замислили, тоді ця сцена з’являється і в камері. Чути приглушений горловий Тайлерів крик, що здається тваринним, а не людським. Вони довели відьму до найнижчого місця, де закінчувався струмок. Ще далі бачимо отвір резервуара, до якого колись збиралася струмкова вода з дренажної труби під вулицею Діп-Голлоу-роуд, але який більше не експлуатується. Отвір трохи менший за квадратний метр, і металева плита, що зазвичай його вкриває, тепер лежить поряд на березі, поросла пліснявою.
Востаннє Тайлер рветься до них, кричить, щоб вони цього не робили, благає зупинитися, поки ще можна, але запізно. На кадрах, що несамовито тіпаються, видно, як Джейдон брутально штовхає відьму палицею, і та безпорадно падає в резервуар. Там не глибоко, вона вдаряється головою об бетонний край, і її кати ревуть, її кати збирають каміння, вони каменують відьму. Тайлер усе це бачить: він бачить, як два камені з гострими краями одночасно летять їй в обличчя, розпанахуючи його; він бачить, як з неї злітає хустка; він бачить кров і бачить інше каміння. Він блює на землю, і в ту мить Катаріна нарешті здається. Вона щезає, і в повітря піднімається сморід горілого поліетиленового пакета. А каміння усе ще підстрибує і перекидається, б’ючись об бетонні стіни порожнього резервуара.
— В нього довбана камера! — реве хтось. Новий камінь свистить вже у напрямку Тайлера, і він встигає ухилитися від нього. Бачимо, як з’являється, ніби спалах, Джейдонове обличчя — суцільна машкара психопатичного сказу, що означає тільки одне: якщо хочеш вижити, маєш втікати, і саме це роблять Тайлер із Лоуренсом. Їх рятує близькість домівок — якби ця драма розігралася далі в лісі, їх би легко схопили. Але тут камери, тут люди, що можуть сидіти вдома, отже, погоню припинено. Але Тайлер про це не знає і так грюкає за собою задніми дверима, що дверна панель трясеться у рамі, зачиняє двері на два засуви, а потім він і Лоуренс падають на коліна посеред кухні й ревуть.
Але плачуть вони вже не так, як плакали б ті двоє малих хлопчаків, якими вони були ще дві ночі тому. Так плачуть хлопці, які щойно стали дорослими, плачуть, тому що не можуть самостійно пережити надто неймовірні події. І поки вони плачуть, екран камери стає чорним.