Відьма

Один лише кат, здавалося, й не здогадувався про те, як змінилася атмосфера. Він завершив роботу над спинами Бурака і Джастіна. Ті висіли на ланцюгах і корчились від болю, їхні спини були місивом із кривавого м’яса, верхні частини та холоші джинсів мали темно-багровий колір; вони звісили голови, ніби імітуючи страсті Христові. З не меншим запалом кат продовжив хльостати закривавлене тіло непритомного Джейдона Холста, що погойдувалось, як лялька під кожним ударом батога.
Коли кат нарешті відрахував двадцять ударів, церковний дзвін замовк. На перехресті ще залишалася велика юрба, але й ті люди крадькома, з почуттями ганьби і сорому, зникали слідом за тими, що кинулись врозтіч з раптовою появою відьми. Дехто дивився вгору на Катаріну і робив жести, що захищали від лихого ока, але більшість просто відводила очі, й кожен дивився лише у тому напрямку, в якому він утікав геть із того місця. Усі мовчали. Багато хто плакав. Усі бажали стерти цю подію із власної пам’яті, й ніхто, абсолютно ніхто не обмовився про неї ані словом, коли повернувся додому.
Охоронці піднялися на поміст і звільнили від кайданів пошматовані тіла. Їх віднесли на марах, обличчями донизу, і в фургоні відправили до доктора Стентона, лікаря-терапевта, для належного лікування. Чимало часу знадобилося фургону, щоб прокласти собі шлях крізь юрбу. Поміст зруйнували, а оббризкані кров’ю дошки того ж самого дня пішли до дробарки. Комунальні служби почали прибирати перехрестя. Персонал готелю «Пойнт-ту-Пойнт Інн» накрив Катаріну навісом, а на шосе 293 зняли блокпости. Вже десь о дев’ятій не залишилося найменшого сліду від події, заради якої майже три тисячі людей зібралися того ранку на перехресті, а потім одностайно втекли звідти, гнані пекельним страхом.
Над Блек-Спрінгом зайнявся новий день.
  
Розділ 22
 
Листопад нарешті минув, ніби пішов непроханий гість, що надто затримався, зловживаючи гостинністю господарів. Коли настали перші дні грудня, Тайлер відчув неабияке полегшення. Він вступив у двобій з іспитами середини семестру, але, на щастя, його оцінки погіршилися не так суттєво, як він того боявся. Тільки з іспанською був повний триндець. Весняного семестру йому доведеться докласти всіх зусиль, щоб отримати на іспитах задовільну оцінку.
Як і решта жителів Блек-Спрінга, Тайлер відчайдушно, крок за кроком, намагався відновити нормальне життя після подій п’ятнадцятого листопада, забути про них і зняти з себе почуття провини. Час минав, і йому це більш-менш вдавалося. У відносинах між батьками зависла напруга, її можна було буквально відчути на дотик. Мабуть, з боку Тайлера було безглуздим звинувачувати себе у тому, що він, розкривши таємницю, поклав на батька такий важкий тягар, але він все одно винуватив себе, і ніякі логічні пояснення не могли того змінити.
Метта якийсь час мучили нічні жахи, і одного дня по обіді Джоселін зізналася Тайлерові, що той обмочився у постіль. Тайлерові стало шкода молодшого брата. Того вечора він допоміг йому почистити Паладіна і Нуалу, і хоча вони розмовляли про зовсім інші речі, їм обом сподобався час, проведений разом, адже такі миті випадали нечасто. Невдовзі Тайлер попросив у Метта дозволу скористатися його ноутбуком, щоб погуглити якесь домашнє завдання. Коли він відкрив браузер «Сафарі», то в історії Меттових заходів у інтернет побачив сайт із гей-порно. Тайлер закусив губу і вдав, ніби взагалі того не бачив, зрозумівши, що любить Метта набагато сильніше, ніж міг би висловити це вголос.
За тиждень після тих листопадових подій до них додому заскочив Грім, щоб повернути Тайлерові ноутбук і айфон. Він відвів Тайлера вбік і сказав зі значущим поглядом:
— Мені байдуже, що ти робив, але якщо зробиш це ще раз, я те побачу. Ясно?
Тайлер спохмурнів і мовчки втупився в підлогу. Чи дізнався Грім про все? Певно, що так. Або, принаймні, мав серйозні підозри. Можливо, він побачив у карантині URL-адресу сайту «Розплющ свої очі». Чому ж тоді він не вжив заходів, і навіть Тайлерові нічого про те не сказав? Хлопець цього не розумів, аж допоки увечері, вже лежачи в ліжку, не збагнув, що якби стався витік інформації про сайт, консервативно налаштована рада у відповідь повністю заборонила б інтернет у Блек-Спрінзі. Отже, Грім, оцей сучий син і засранець, тримав язика за зубами, щоб Блек-Спрінг не перетворився на нову Північну Корею. Тайлер заснув з усмішкою на обличчі, а наступного дня йому трохи відлягло від душі.
 
А на самому початку грудня настав день, коли, прийшовши додому зі школи і побачивши пусте місце, на якому раніше стояв Флетчерів кошик, Тайлер уперше відсторонено подумав про смерть собаки, жахіття нічного лісу та страхітливе каменування відьми. Хлопець здивувався і навіть відчув себе трохи винним, ніби в намаганні залишити ці події позаду було щось негарне. Але ж час минав, і деякі рани заживали швидше, ніж інші… хоча ледь видимі рубці все одно залишаться назавжди — на згадку про них.
4 грудня, у день народження Джоселін, погода була похмурою та буремною. Зате будинок, в якому так довго панувала наелектризована атмосфера, тепер, як і раніше, випромінював тепло і затишок. Ненадовго зайшли Вандермеєри — з тортом. На свято прибула і Лорі, їй дозволили залишитися на ніч. Тайлер, доклавши чимало зусиль, зробив фотоколаж усієї родини, включаючи Флетчера, а Метт написав для Джоселін вірш-гумореску, від якого вона реготала до сліз. Після того, як Джоселін відкрила свої подарунки, Тайлер зі здивуванням побачив два пакунки для дітей — різдвяні подарунки, придбані заздалегідь. Вони з Меттом відкрили їх перед каміном. Тайлерів подарунок був у пласкій коробці. Він зідрав папір, побачив під ним новий макбук і, відкривши рота, подивився на батька. Стів кивнув йому з теплою усмішкою. «Жодних кілоґґерів у ньому немає», — читалося у тій усмішці. Тайлера глибоко зворушила батькова довіра, і він тримався з усіх сил, щоб не зарюмсати. З усією хлоп’ячою відданістю він поклявся сам собі ніколи більше не зраджувати цю довіру і міцно обняв батька.
Того вечора обійми не припинялися, ніби в кожного з них з’явилася потреба відчути дотик одне одного. Якоїсь миті Тайлер помітив, що батьки разом сидять на кушетці, міцно сплівши руки. Вони не помітили, як він дивився на них. Наразі Тайлер майже не насмілювався задуматись про те, як складуться надалі їхні стосунки, але у будь-якому разі саме цієї миті Катаріна здавалася йому чимось дуже-дуже далеким.
Минув день народження Джоселін, гнітючу й похмуру погоду на цілий тиждень змінив легкий морозець. Випав сніг, настали сонячні дні, ліс свіжо і приязно виблискував у всій своїй величі. Цьому чарівному тижню — та й будь-якому майбутньому чарівному тижню — покладуть край моторошні події, що з повільною впевненістю астероїда насувалися не лише на сім’ю Грантів, а й на увесь Блек-Спрінг. Але того тижня усе здавалося чудовим. Не винятково чудовим, як бувають винятковими деякі дні у людському житті, — ні, просто нормальним, і, мабуть, вже того було достатньо. Уперше за два місяці на ютьюбі, на блозі «ТайлерФлоу95», з’явилося нове відео. Уважні глядачі помітили б, що цього разу Тайлер жартує не так багато, як раніше, але однаково його робота була гарною, і сам Тайлер пишався нею. Він багато часу провів того тижня зі своєю дівчиною, знов переживаючи пристрасні почуття. Тайлер був чесним перед людьми у кожному своєму вчинку, і відчуття того, що хоча б на деякий час можна було забути про брехню, було для нього справді п’янким.
У суботу Стів розповів йому, що в Джейдона, Джастіна і Бурака завершився термін ув’язнення у Дудлтауні, вони повертаються і наступні кілька тижнів перебуватимуть під наглядом психолога. Тайлер досить безжурно сприйняв цю новину. Єдиним почуттям, яке він собі до того дозволяв, був невиразний сум за Бураком, як сумують за старим другом, що з часом віддалився, і, можливо, навіть непоправно… та й Дудлтаун не дуже скидався на місце, куди можна було б послати листівку з побажанням якнайшвидшого одужання. Він мало про те думав аж до наступної середи, коли, їдучи на велосипеді містом, побачив якусь згорблену, невиразну постать у пальті, з затіненим бейсболкою обличчям, що, хитаючись, чалапала по снігу уздовж Діп-Голлоу-роуд. Спочатку Тайлер подумав, що то якийсь дідуган чомусь нап’яв на себе одяг молодого хлопця, але тут їхні очі зустрілися, і він впізнав Джейдона. Тайлер здригнувся від шоку. Джейдон був виснаженим далі нікуди, вилиці випирали, ніби на голому черепі, він ішов повільно, й усе його тіло хилилося вперед. Руки в нього тремтіли, ніби при хворобі Паркінсона. Очі були пусті й мертві, в них не промелькнуло ані найменшої ознаки впізнавання. Глибоко засмучений Тайлер натиснув на педалі й помчав додому.