Відьма

Він порився у кишені куртки і видобув звідти камеру «ГоуПро», але, щойно побачивши камеру, Джейдон кинувся на Тайлера з ножем на палиці. Тайлер скрикнув і відсахнувся, наштовхнувшись на Лоуренса.
— Та ні, цього ти не робитимеш, — сказав Джейдон, і вигляд його очей змусив Тайлера покласти «ГоуПро» назад до кишені. Джейдон вочевидь здурів. На всю голову.
— Сьогодні лише я знімаю кіно і роблю світлини. Найкращі довбані світлини у людській історії. Оголена цицька привида, — зареготав він. — Я пошлю їх Джастіну, пошлю їх Бураку, тому що це, можливо, перша цицька, яку тут коли-небудь бачив Магомет, і я впевнений, йому захочеться пізніше повернутися до цієї кімнати і подрочити на неї. Але якщо хтось про це комусь ляпне хоч слово, я усе їм розкажу про сайт і ваші досліди. Я вас усіх потягну за собою.
— Забери цього довбаного ножа від мого обличчя! — різко сказав Тайлер.
— Як бажаєш, чувачку, — відповів Джейдон, розвернувся і одним швидким порухом засадив ніж «екзакто» у Катаріну. Лезо було всього дюйм завдовжки, але воно повністю щезло в її обвислій груді. Тіло відьми смикнулося назад і здригнулося, ніби від удару струмом. Її кістляві руки конвульсивно стулилися. Коли Джейдон витягнув ніж, із рани фонтаном ринула кров, оббризкавши увесь килим.
— Дідько!
— Подивись, що ти наробив! — зойкнув Бурак, вказуючи на килим. — Батько мене вб’є!
Лоуренс відвернувся і схилився назад, по його щоках текли сльози. Відьма нахилилася вперед, простягти руки в кайданах, і від того її грудь стала ще виднішою. Рана розсікла їй сосок, кров збиралася темними плямами на сукні. «Давай, щезни, — подумав Тайлер. — Зникни, поки не сталося чогось гіршого…»
Він намагався тримати голос під контролем, але він однаково дрижав:
— Чуваче, це божевілля, це наруга. Не можна таке робити з нею.
— Байдуже! Вона — курвенний привид! Якщо вона пізніше вистрибне десь іще, буде новенькою як копієчка.
— Але ж не можна принижувати її отак, вона…
— Ця сука вбила мого батька! — загарчав Джейдон, несамовито розмахуючи своїм імпровізованим списом. Тайлер знову відсахнувся. — Ця сука зґвалтувала мою матір! Не розказуй мені тут, що робити, бо вона того заслужила!
— Боже милосердний! — сказав Тайлер, зводячи вгору обидві руки. — Послухай, я не знаю, що сталося вчора, але давай про це поговоримо. Не існує нічого такого, у чому ми не змогли б розібратися разом, чи не так, хлопці?
Він повернувся до Бурака і Лоуренса, сподіваючись на їхню підтримку. Бурак збагнув, що той хоче зробити.
— Слухай, він має рацію. Просто заспокойся.
— А не треба мене, чорт забирай, заспокоювати. Ми й так вже довго були до неї лагідними. План змінився. Ми більше не збираємось нічого публікувати.
— Що ти маєш на увазі? — запитав Тайлер, хоча чудово знав, про що Джейдон говорить. Щось клацнуло всередині у Джейдона, цей процес почався давно і вчора досягнув критичної межі. І причиною всьому була відьма. Джейдон більше не бажав вирішувати проблеми, не бажав сприяти розумінню. Якщо вони все оприлюднять і сюди понаїдуть представники влади, йому не залишать можливості для… О, Боже… Для помсти. Що за чортівня сталася там унизу, під церквою? Що ним оволоділо? І чому ця проклята відьма досі тут стирчить?
— Маю на увазі, що сайту «Розплющ свої очі» більше не існує, — сказав Джейдон, примружуючи очі. — Від цієї миті усім керую я. Ми усе робимо так, як я захочу. Кажу це серйозно. Якщо хтось тут щось ляпне, я покажу їм усі відео, усі репортажі, усі повідомлення. Усі ви поїдете до Дудлтауна. Не забувайте: моя мати — член дисциплінарного комітету, і повірте мені: вони у великому боргу перед нею. Вона зробить так, щоб вони повірили моїм словам, а не вашим.
Він метнув палицю з ножем у куток і, залишивши компанію, у два кроки здолав шлях до дверей і вискочив із будинку. Решта хлопців залишилися приголомшено стояти посеред нудотних пасом диму, які витали по кухні, ніби на них щойно налетів ураган. Якийсь час ніхто не вимовив ані слова. Потім Тайлер, якого били дрижаки, повернувся до відьми.
 
— Як вона почувається? — похмуро запитав Бурак.
— Не знаю, друже.
Катаріна навіть не ворушилася. Вона просто стояла, нахилившись уперед, наскільки їй дозволяли кайдани, і кров з її грудей капала на килим. Один із амулетів гойдався перед її хусткою. Відьма зчепила пальці від… болю? Відчаю? У будь-якому разі вони тремтіли. До якої міри вона усвідомлювала, що над нею знущалися? Тайлер дійсно цього не знав. Людська сутність відьми була загадкою, яку ще ніхто не відгадав, так само як і її намір з’являтися і щезати за власним бажанням. Саме це робило її поведінку настільки ексцентричною.
— Катаріно, — звернувся до неї Лоуренс. Він обережно підійшов до відьми, його губи тремтіли. — Катаріно, мені дуже шкода. Цього в жодному разі не мало б статися. То був Джейдон, він це зробив. А ми ніколи не хотіли…
— Друже… — Тайлер доторкнувся до його руки.
Лоуренс знизав плечима і витер сльози:
— Я не знаю, що робити.
— А що це, до речі, за амулети? — запитав Тайлер у Бурака.
— Вони звуться «назар бонджук» і захищають від злого ока. Коли мати сьогодні вранці спустилася вниз, а вона вже була тут, то розвісила оцей паноптикум довкола неї, а потім вони з батьком поїхали до мечеті помолитися, щоб відьма забралася звідси. Чорт, я мав би, мабуть, сам помолитися, щоб вона залишила нас, бо ж, якщо вони приїдуть, а вона ще тут, і вони побачать її у такому стані…
— В тебе є якесь старе простирадло чи щось подібне? Просто скажеш мамі й татові, що не зміг витримати того, як вона на тебе витріщається, і накрив її простирадлом.
— Та вона ж сліпа.
— Ти розумієш, про що я. Ніхто не перевірятиме, що там під простирадлом. Але ж нам треба прибрати цю кров із килима. Можливо, нам вдасться… маєш мітлу? Можливо, нам вдасться обережно її підняти. Щоб із неї кров не текла.
— Чорт, я не збираюся до неї доторкатися.
— А що з веб-сайтом? — запитав Лоуренс. — Джейдон просто здурів. Він говорив це серйозно.
— Продовжимо без нього, — впевнено сказав Тайлер.
— Не знаю… — промимрив Бурак.
— Що? Ти дозволиш йому й далі погрожувати тобі?
Бурак похитав головою на знак сумніву.
— Учора мене обрали, щоб протестувати шепіт, а сьогодні вона зненацька опиняється у моєму будинку. Щось це ж має значити, правда?
— Аніхріна воно не значить, — відповів йому Тайлер, розуміючи, проте, Буракову тривогу. — Слухай, не роби ти того тестування, якщо не бажаєш. Я сам його зроблю. Ви, хлопці, будете поряд, усе буде під контролем. Нічого поганого не станеться. Це не означає, що ти відразу вб’єш себе. Мусиш усе належно зважити. Є багато людей, які чули, як вона шепотіла, і вони й досі живі-здорові.
— Не знаю, Тайлере, — знову сказав Бурак. — Не думаю, що то збіг обставин. Мені здається, вона намагається сказати нам, щоб ми зупинилися. Оці твої експерименти, публічне розголошення. Вона не хоче, щоб ми цього робили. Вибач, друже.
— Але…
Але до того, як Тайлер зміг підібрати слова, а він насправді розгубився, усе полетіло шкереберть. Завіса з намистин відлетіла вбік, і ввійшов Джейдон. Його пальці були зчеплені навколо ошийника Флетчера. Джейдон за кілька хвилин до того вийшов із будинку, але побачив на задньому дворі собаку і передумав. Можливо, він хотів поквитатися з Тайлером, а може, просто вирішив скористатися шансом, поки відьма ще була поряд. Якими б не були його мотиви, він повернувся з фатальною ідеєю нацькувати на неї Флетчера. Тайлер не знав, чи собака помітив її, чи відчув якимось первісним чуттям, адже пахощі мали б відібрати йому нюх. Але тепер, коли він її побачив, його гарчання переросло у дике виття, що заполонило всю невелику вітальню Шеєрів, при цьому він хапав лапами повітря, ніби пітбуль.
— Джейдоне, не роби цього! — крикнув Тайлер. Він спробував стрибнути між Флетчером і відьмою, але Джейдон розсердив бордер-коллі тим, що різко смикнув його за ошийник, і Флетчер не звернув уваги на господаря. Він вишкірив зуби, оскаженіло гавкаючи, божеволіючи від люті, й у цю мить Джейдон його відпустив.