Відьма

Тайлер завжди усвідомлював: усе, що він робив задля сайту «Розплющ свої очі», ґрунтувалося на здоровому глузді. Але чи був якийсь здоровий глузд у тому розпачливому, руйнівному почутті, яке охопило його після похмурого відкриття засідання ради і голосування щодо Рота? Вмить його настрій упав нижче плінтуса. Невже він дійсно вірив, що ті самі люди, які волали «Спаліть гівнюка!» та «Принесіть його у жертву Очеретяній Жінці!», захотіли б позитивно проголосувати щодо такої дурниці, як їхнє право на Твіттер чи Фейсбук? Курці на сміх. Уперше Тайлер збагнув, які потужні сили задіяні у цій грі.
«Не будеш боятися страху нічного, ані зарази, що в темряві ходить.»
Але він боявся. І щоразу, коли запитував самого себе, чи варто було намагатися вплинути на ці сили, то згадував, як Джейдон у лісі тицяв у відьму палицею і як саме в цей момент раптово, ніби з нізвідки, в самого Тайлера сяйнула думка: «Хлопче, щось тут має статися. Гадаю, щось дуже страхітливе».
«Годі. Кінець усій тій дурні з відьмою, кліпам на ютьюбі, дебільним ідеям.»
«Розстрільної команди вже не буде. Але Постанова про надзвичайний стан усе ще передбачає тілесні покарання.»
«Може, нам усім тут триндець, але то вже триндець геть вищого рівня.»
«Ласкаво просимо до Блек-Спрінга.»
— З тобою все гаразд? — стривожено запитав Стів. — Схоже, тебе лихоманить — може, трохи занедужав?
Тайлер кліпнув очима.
— Усе гаразд, — відповів він і спробував посміхнутися. — Мабуть, ще досі не прокинувся як слід.
Він устав з-за столу, пішов нагору, пробіг останніми сходинками до ванної кімнати й нахилився над унітазом, але марно. Потім сполоснув водою обличчя і подивився у дзеркало на свої почервонілі очі. «Плюнь і розітри, — сказав подумки. — Нехай вони всі котяться до бісової матері. Тебе це не стосується».
Але то була неправда. Якщо не він це скаже, то хто тоді?
Повернувшись до своєї кімнати, Тайлер увімкнув радіо і повернув регулятор гучності на повну потужність. Передавали пісню «Train», і зворушлива мелодія трохи збадьорила його. Він набрав на месенджері Лоуренса, запитав, чи він вже їде в автобусі, а Лоуренс відписав, що його тато після вчорашніх зборів поставився до нього поблажливо і зателефонував до школи, мовляв, син захворів. Отож, Тайлер і Лоуренс зустрілися о дев’ятій тридцять біля валунів перед їхніми будинками. Флетчер стрибнув на Лоуренса, метляючи хвостом і залишаючи брудні плями по всій куртці хлопця.
— Гей, друже, заспокойся! — сказав Тайлер. Він погладив собаку по голові, й Флетчер загавкав. Тайлер запропонував піти до лісу, але Лоуренс сказав:
— Хіба ти не чув? Відьма вдома у Бурака.
— У Бурака?
— Еге ж, про це зранку повідомив «ВІДЬМАпп». Від Бурака я цього не чув, але зазвичай батьки після засідань ради дають йому спокій, то він, певно, вдома.
Вони вирішили піти в напрямку будинку приятеля. Сім’я Шеєрів жила в районі Лоуер Саут поблизу озера Пополопен, у власному будинку на Морріс-авеню. Батьки Бурака були турками і входили до невеличкої групи побожних мусульман Блек-Спрінга. Тайлера завжди цікавило, як це впливало на їхнє ставлення до відьми, але Бурак зазвичай лише знизував плечима, коли хтось його про те питав. Наскільки Тайлер знав, він не їздив з батьками до мечеті у Ньюбурзі, проте це не заважало Джейдонові дошкуляти йому вкрай неполіткоректними жартами.
Хлопці підійшли до міського майдану, де прибирання після свята було у повному розпалі. Один із комунальних працівників почав поливати зі шланга під високим тиском велику чорну купу золи на перехресті, й у цей момент Тайлер отримав повідомлення від Бурака:
 
Джейдон у мене, його ковбасить. Приходьте якомога хутчіш!
 
Останні метрів вісімсот до будинку Бурака вони вже бігли. Флетчер вистрибував попереду. Тайлера млоїло, майже до втрати контролю.
— Чувак збирається цими днями надто далеко зайти, — задихаючись, сказав Лоуренс.
«Просто облиш його. Тебе це не стосується», — знову подумав Тайлер. Але то була неправда. Якщо усе вийде з-під контролю, він теж частково нестиме відповідальність.
 
Машини Шеєрів біля будинку вони не побачили, отже, батьків Бурака вдома не було. Хлопці перетнули газон і рушили навколо будинку на задній двір, прив’язавши Флетчера повідком до тополі. Пес явно не зауважив, що поблизу була відьма, оскільки відразу почав активно обстежувати паркан. Тайлер злегка штовхнув двері чорного ходу. Вони були не замкнені.
— Чи є тут хтось? — запитав він, проходячи крізь кухню. Лоуренс рушив за ним. Завіса з намистин на нитках, що вела до вітальні, рвучко розсунулась. Перед ними стояв Бурак — очі шалені, сам на межі паніки.
— Тайлере, ти мусиш…
Але в цей час Лоуренс сам побачив це, і його голос пролунав, наче схлип:
— О, Ісусе! Прокляття…
То було сюрреалістичне жахіття. Вітальня за спиною Бурака вся мерехтіла у напівтемряві. Вікна були зашторені. У кімнаті стояв важкий пряний запах — таким, мабуть, можна було уявити собі запах у палаці з «Тисячі й однієї ночі». Тайлер відразу помітив, звідки він долинав: на кавовому столику та на камінній поличці стояли запалені довгі ароматичні палички. І поряд із ними була Катаріна. Зазвичай у будинку Шеєрів релігійну символіку не демонстрували на загал, але наразі навколо відьми гойдалися численні амулети, ніби сині павичеві очі, прив’язані за довгі нитки, які, у свою чергу, були прикріплені кнопками до стелі. Це була моторошна друга серія епізоду, що стався минулого тижня у лісі. Джейдон стояв перед Катаріною з тичкою в руках, але цього разу до її кінця був примотаний скотчем ніж «екзакто». Цим ножем він відрізав клапті її одягу, що звисали, ніби розвідний міст, і оголювали Катарінину обвислу, блідо-фіолетового кольору праву грудь.
Спалахнуло яскраве біле світло — то Джейдон зробив знімок своїм айфоном. Цей спалах ніби все оголив, оголив більше, ніж Тайлер коли-небудь того бажав, він впалив йому до сітківки моторошний образ Катаріниного чорного соска на м’якій, мертвій арці її грудей. Звісно, деякі дивні, екзотичні груди можуть бути водночас сексуальними, але груди Катаріни такими не були. Вони були огидними, непристойними. Але й то ще було не все. Джейдон розрізав тканину занадто недбало, і на оголеному тілі виднілись порізи. З одного із них повільно витікала краплина темної крові.
Оту єдину краплину крові, отой чорний сосок у спалаху Джейдонової камери, оті сині, ніби повні сліз, «павичеві очі» на шнурках Тайлер не забуде ніколи.
— О, Лоуренс! І Тайлер, — вигукнув Джейдон, звівши брови. — Сподіваюсь, ви прийшли сюди не для того, щоб зіпсувати мені вечірку. Бо якщо це так, то забирайтеся звідси під три чорти обидва.
— Якого біса ти тут робиш? — затинаючись, запитав Тайлер. Його ніби пришпилили до землі. Господи Ісусе. Саме зараз, коли йому потрібна була мужність, усе ніби розсипалося на порох. Того було вже занадто для нього. Все це було просто нереальним.
— А ти про якого біса думав, коли показував моє приватне повідомлення своєму бісовому батькові, а той розповів про нього усьому бісовому місту? — Ці останні слова Джейдон майже викрикнув, на його губах виблискувала піна. Палиця з ножем «екзакто» трусилася у нього в руках.
— Ти мав залишатися на зв’язку! — заволав Лоуренс. — Цілий вечір ми тобі дзвонили й писали смс! Де ти, в дідька, був?
— Та, мабуть, в мене в голові були справи, важливіші за ваші довбані експерименти. Метерс собачив мене сьогодні на всі спусти й заставки, й навіть більше! І все тому, що цей дебіл, який отут стоїть, не спромігся заткнути пельку.
— Чуваче, прошу тебе, забирайся звідси, просто зараз… — у голосі Бурака лунав відчай. — Якщо мої батьки побачать, що ти накоїв у нашому домі, вони мене вб’ють.
— Ти — хворий, — стиха заговорив Тайлер, не в змозі відвести погляд від бридкого чорного соска відьми. — Ти граєшся з життями всіх. Якщо рада дізнається про це, отримаєш дещо набагато гірше за Дудлтаун.