Вигнанець і перевертень

— Пропонуєте свою кандидатуру? — швидко запитав Чечель. — Чи, раптом, будемо тягнути жеребок? Хто витягне короткого сірника, тому й пощастить, так чи ні?
— Хоча б так, — неохоче відповів Авакумов. — Погодьтеся, раціонально.
— Для вас — звісно, — підхопив Ковалевський. — Ми ж маємо покладатися на вашу спритність та порядність.
— А ви, Сергію Павловичу, серйозно вважаєте, що я можу не підняти в Харкові на ноги всіх, починаючи від міського голови?
— Я вважаю вас, Георгію Андріяновичу, дуже хитрою сракою.
Сказане дійшло не одразу.
Спершу почуте переварювали. Потім Мухортов грубо зареготав. Його дружина закотила очі, пирхнула в кулак, відвернулася. Лавров почервонів, Ольга Янівна зойкнула. Мілкус широко посміхнувся, що виглядало вже зовсім неввічливим. Серафима з останніх сил намагалася триматися світськи. Ковалевський же з переможним виглядом підморгнув Чечелю.
— Нечувано. — Олена Луківна стиснула губи в тонку пряму лінію. — Це нечувано, пане Ковалевський.
— Тим не менше ви почули все, що треба. Давно хотів вам чогось такого сказати. — Серж тішився сам із себе.
— Ви дозволяєте таке у вашому домі? — Авакумов глянув на Мілкуса, звертаючись до господаря німецькою.
— Не дозволяю, — переклала його відповідь Серафима. — Проте зараз вам усім нема куди звідси подітися. Навіть якби я хотів відмовити котромусь із вас у гостинності через не надто гідну поведінку, зробити це не зможу. Так само як учора не мав, куди попросити пана Григоренка.
— Софістика, — процідив Георгій Андріянович. — Словоблуддя найвищої проби. Ви праві, ми з дружиною не маємо змоги поїхати звідси. Проте залишити це приміщення й не виходити більше до вибачень пана Ковалевського — цілком у наших силах. Сніданок, обід та вечерю просимо подати в наші апартаменти. Чув, у вас є запас свічок. Тож прошу забезпечити нам хоча б таке освітлення до завтра. І візьміть на себе труд прислати на вечір пляшку шампанського. Новий рік усе ж таки.
  
Розділ 15. Хтось із гостей
 
Чи не єдиним живчиком у компанії виявився Ковалевський.
Навіть його друг Мухортов волів по можливості менше втручатися в перебіг подій. Полковник уже не горів бажанням братися за зброю, тож знайшов привід повернути рушницю хазяїнові. Серж легко пояснив таку поведінку — під боком Федора Федоровича була дружина, якій не дуже хотілося відпускати від себе чоловіка. Ранкові події змусили не лише Наталю Дмитрівну, а й решту жінок шукати захисту й опори передусім у своїх благовірних. Натомість Сергій Павлович мав розв’язані руки, а отже — широкий простір для маневру.
— Знайшлися на хазяйстві лижви, — повідомив він Чечелю незабаром після сніданку. — Дві пари, добротні й змащені. Одні, щоправда, не на ногу, а на лапу, пардон за порівняння. Тільки самі гляньте. — Серж виставив наперед свою праву, покрутив стопою. — Не скажу, що в мене делікатний розмір. Та самі гляньте на другу пару лижв, гляньте, гляньте! Там для якогось билинного богатиря. Єруслана Лазаревича [25], да-с. Отаке ножище! — Він розвів руки, показуючи справді велетенську ступню. — Тож доведеться йти до лісу самому.
— Ви знову зі своїм полюванням? Коли таке робиться? — щиро здивувався Платон.
— Полювання, — погодився Серж. — Тільки цього разу на вовка. Знаєте, дорогенький ви мій, зовсім не здивований. Хай хтось не вірить у вовчий напад, але це буду не я. Коли виберемося звідси й сядемо в мене за гарячим пуншиком, розкажу парочку мисливських історій. Кров захолоне в жилах. — Він зробив круглі очі. — Вовки в таку погоду голодні, нахабні й лютують найбільше. Буває, забігають у сільські двори, які на околицях. Чи атакують хутори.
— І ви йдете на зграю сам…
— Там головне, Платоне Яковичу, вожака вирахувати й застрелити. У кращому разі інші розбіжаться. У гіршому — почнуть шматувати свого ж брата. Трапляється й таке.
Чечель не сперечався. Провів винищувача вовків до ґанку. На лижвах Ковалевський ходив вправно, палиці виглядали зайвими й навіть трохи гальмували. Поки Серж рухався намерзлою сніговою корою, Покорний вивів запряжені сани. Поруч ішов Носок, за ним дріботіла куховарка Параска, намагалася раз по раз схопити управителя за лікоть, а той відмахувався, з кожною спробою різкіше й агресивніше. Здавалося, ще трохи — і Мартин її вдарить. Уздрівши на ґанку Платона, жінка кинулася до нього. Чечель оговтатися не встиг: вона бухнулася колінами на сніг, йому в ноги, заголосила:
  
— Пане! Паночку! Зробіть щось! Я не глуха, не сліпа! Не дай Боже пхатися у ваші справи, то не для нас, простих людей!
Квокчучи так, Ярмолючка рачкувала до нього. Платон спершу ступив назад, потім — відскочив. Не вистачало, аби куховарка почала цілувати йому черевики. Бо, здавалося, до того йшло.
— Параско, лиши пана Чечеля! — гримнув Носок, але не зупиняв її. — Роби своє діло! За це тобі гроші платять, дурна бабо!
— Які гроші?! — Жінка далі квилила, не озираючись на управителя, уже рачкувала сходами ґанку. — Не треба мені грошей на тому світі! Я відроблю! Я відпрацюю, я все вмію! Але не тримайте її тут, пустіть Христа ради!
— Що відбувається? — Платон дозволив собі гримнути на Носка.
— Не сліпа я, не глуха! — правила своє Ярмолючка. — Чую й бачу, паночку, що вас тут поважають і слухають! Скажіть йому, хай її пустить, скажіть!
— Хто де кого тримає? — Чечель остаточно розгубився. — Хто кого куди повинен пустити?
— Вона клянчить, аби її Надька їхала в Грушівку разом із ним. — Управитель кивнув на Тараса, котрий уже примостився на передку. — Боїться перевертня. Тьху, народ у нас! — Носок сплюнув собі під ноги.
— Не за себе боюся! Надя хай би їхала звідси! — голосила куховарка. — Не треба їй тут бути! Забули хіба — вовкулака по молоденьких дівчаток приходить!
— Пан Григоренко — не дівчина, — нагадав Чечель. — І не молоденький зовсім.
— Перевертень не по нього приходив! Нещасний пан йому на дорозі трапився!
Про таку версію Платон ще не думав.
Він узагалі не припускав втручання чогось надприродного.
Мав на те всі підстави.
— Чому дівчина не може їхати додому? — поцікавився натомість.
— Тут не буде кому обслуговувати стількох гостей, — відрубав Носок. — Ви ж самі знаєте — електрику пошкоджено. Даруйте на слові, та за па`нями ж тепер виносити треба! Хазяї до такого не готувалися! Даруйте на слові, не буде в нас стільки горщиків! Відра доведеться роздавати по кімнатах! Серафима Марківна з паном вошкатися звикла. Інші пани ще якось дадуть собі раду до завтра. Я теж упораюсь, чого там, ми люди прості. Але ж, пане Чечелю, коло жінок ради не дам! Не по чину! Та й не дозволить мені ніхто.
— Я все зроблю! — лементувала Ярмолючка. — Ніхто не пожаліється! Усі па`ні будуть задоволені мною! Нагодую, напрасую, води нагрію, принесу й винесу! Хай тільки Надька їде звідси від гріха!
Чечель зітхнув, переступив із ноги на ногу.
— Встань, не валяйся, — кинув куховарці, навіть нахилився, допоміг, іще й обтрусив від снігу. — Мартине, хто має владу дозволити дівчині їхати з Тарасом?
— Челядь на мені, — повів плечима Носок. — Я мушу лиш сказати хазяйці. Вона навряд дозволить…
— Беру розмову на себе, — заспокоїв Чечель. — А Надя хай бігом збирається. Справді, нема чого їй тут робити. Якщо Параска обіцяє…
— Клянуся! — Куховарка знову хотіла впасти в ноги, та Платон вчасно зупинив. — Богом клянуся! Молитиму за вас, Платоне Яковичу! Товсту свічку в церкві поставлю!
— Краще принесіть одну таку мені в бібліотеку.
Жінка розвернулася, побігла за ріг — прислуга заходила до маєтку через задні двері.
— Глядіть, ви обіцяли. — Носку рішення явно не подобалося.
— Я тримаю слово. А якщо дівчина поїде з Тарасом — навіть краще. На два голоси розкажуть, що тут коїться. Може, староста грушівський швидше почухається.
Мороз уже пробрав до нутрощів — Платон стояв у самому піджаку.