Відьма
— Хтось тут знає, як працює ця довбана штукенція?
— Ти б купив собі справжній планшет, а не цю гидоту з «Купи найкраще», — сказав хтось із натовпу.
— Ба ні, цей прислали з підпискою на «Автотиждень», — неуважно відповів Бланчард. — А, ось, вийшло.
Він повернув екран до своїх послідовників. На екрані був гімн для караоке на ютьюбі, і з невеличкого динаміка ринули пронизливі звуки органа. Проте він стояв на вулиці, далеко від точок доступу вай-фаю, отже, слова з’являлися надто пізно, і люди, що підспівували, — а таких дійсно знайшлося чимало — не встигали за мелодією.
«Якби твій Господь почув це, — подумала Гризельда, — Він би пошкодував, що взагалі взявся за творення світу».
Трішки пізніше Бланчарда з його парафією прогнали співробітники Відьмоконтролю. Але неспокій не минав увесь час пополудні, й, нарешті, о п’ятій тридцять, коли останні з відвідувачів пішли, Гризельда Холст замінила табличку на вхідних дверях на «Зачинено», відчуваючи водночас і виснаження, і полегшення.
Того вечора, у заспокійливому присмерку власного будиночка позаду м’ясної крамнички Гризельда вчинила те, чого не робила двадцять років: вирішила полікуватися алкоголем. Але не пивом, бо Джим завжди пив пиво, і, на думку Гризельди, воно смерділо ячменем, потом і хтивими руками Джима. Ні, Гризельда пила вино. Гарне вино. Минулого року вона купила пляшку в «Маркет енд Делі» для гостей, але гості так і не прийшли, й зараз вона згадала, що заховала її під холодильником для м’яса, щоб Джейдон часом не вижлуктав. Гризельда алкоголем бридилася в принципі, але якщо й міг настати час, щоб порушити свій сухий закон, то цей час якраз настав того вечора. Адже невдовзі перед вечерею, коли вона помішувала цілу сковорідку м’ясного рагу, їй до голови прийшла думка, причому так природно, ніби вона там і сиділа увесь час пополудні, лише дрімала: «Коли ти збираєшся заколоти для неї щось?.. Коли ти збираєшся принести їй криваву жертву?»
Ця думка мала певну логічну збалансованість, яку годі було заперечувати. Гризельда носила відьмі паштет. Вона приносила їй голову мертвого теляти. Відьма забрала собі живого собаку. Отже, того явно було не досить. Катаріна бажала жертвоприношення у живому вигляді.
Хтось інший, імовірно, вже б спекався того обов’язку, зарахувавши Артура Рота як жертву, але Гризельда, як не дивно, була для того надто прагматичною. Тут також існував безперечний баланс. Гризельда прохала відьму, щоб та навідалася до Рота і докінчила його, і хоча вона порішила його сама, чи не була певна справедливість вищого ґатунку в тому, що вона зробила це мітлою? Але то було не жертвоприношення, і Гризельда це розуміла. Вона діяла виключно за власним бажанням. З кожним ударом по тій нещасній, покаліченій голові вона усе рішучіше звільнялася від Джима і мстила за своє минуле. М’язи рук відчували після того сильний біль, і навіть сьогодні вона не могла підняти їх вище плечей, але той біль насправді означав звільнення.
Сидячи у кріслі біля вікна, Гризельда налила собі вина у високу склянку. Вона здригнулася від гіркоти, але незабаром смак осів у неї в горлі і вже не здавався таким поганим. Вона була дужою жінкою, але до алкоголю не мала звички, і вже на середині другої склянки захмеліла, а її думки почали невгамовний біг.
Джим забивав худобу, головним чином, для фермерів з Гайлендз, які щороку приводили до нього теля або пару ягнят. У задній кімнаті свого цеху він мав стару підйомну підвіску з талем і скобами, ручну дробарку для виробництва сосисок з ягнятини у свинячих кишках, холодильну камеру для визрівання м’яса, коптильню і ванночку для засолювання шинки. Після його смерті Гризельда усе те продала і тепер усі вироби замовляла в оптовиків. Цех той, здавалося, і досі смердів кров’ю, хоча насправді тепер то був запах металу і пролитої оливи з Джейдонового велосипеда. М’ясна крамничка Холстів вже не була закладом вищого рівня, але ж принаймні її власниці вдавалося втримувати свій бізнес на плаву.
І хоча Гризельда не мала у забої худоби такого досвіду, як її чоловік, вона, проте, знала, як це робиться.
«Гризельдо, куди ти зібралася вплутатись? Ти справді хочеш принести їй у жертву корову? А ти знаєш, скільки тих чортових законів прийняли з тих часів, коли ще Джим постійно на них скаржився? Насамперед, ти не зможеш сама перевезти худобу. Має прибути інспектор і все перевірити до того, як ти навіть ножа нагостриш. А потім приходить тестувальник. Як ти гадаєш, вони перевірятимуть контейнер для «жертвоприношення» за своїми безглуздими формулярами? А якщо зробиш це нелегально, можеш втратити ліцензію, а якщо й Катаріна буде незадоволена, втратиш набагато більше за те…»
Але чи дійсно усе те було важливим, чи вона прислухалася до голосу власного боягузтва? Той самий голос радив їй не відпускати Джима, а подивись, як усе вийшло. Та й до того ж, у своєму цеху вона цього не робитиме в будь-якому разі.
Це мало б статися десь у лісі.
Крок за кроком вона почала перебирати усі можливості. Вона знала пару місцевих фермерів, які могли б продати їй теля з-під поли, а дехто з них ще й провадив забій самостійно, однак Гризельда вважала їх своїми конкурентами. Цим шляхом вона йти не хотіла. Потім вона згадала про отой весь галас минулого тижня на телебаченні про мусульман у великих містах і їхній бізнес з ритуального забою худоби. В них щойно був Рамадан, чи як там ще вони називають свої дикі звичаї, коли ріжуть горлянки цапам, аж кров бризкає по всіх їхніх мечетях. Ті люди напевне могли б тихцем продати їй цапа, презирливо подумала Гризельда. Але ж вона краще свою власну кров віддасть, ніж лізтиме в їхні справи, та й у будь-якому разі та подія була ще тиждень тому. Мабуть, і цапів у них більше не лишилося.
«Але ж ти забуваєш про найважливіше. Про те, що люди скажуть, коли побачать, як ти простуєш містом із цапом на мотузці. «Дивись, це ж та схиблена Гризельда. А що це вона зараз намислила?» Ти, беззаперечно, завжди намагалася скористатися з їхнього співчуття, але ж якщо вони запідозрять, що ти злигалася з відьмою, вони зроблять з тебе цапа-відбувайла».
«Дякую уклінно, — подумала Гризельда, сповнена презирства. — Такого подарунку вони від мене не отримають!»
«А як щодо тих усіх бісових відеокамер?»
Гризельда підвелася і вхопилася за спинку крісла. Вітальня широко і млосно гойдалася довкола неї. Вона відчула, що спітніла, пошкандибала до кухні й опустила голову над раковиною.
Від цієї думки їй доведеться відмовитися. Вона була божевільною і надто небезпечною.
Хтось постукав у задні двері.
На мить вона завмерла біля кухонного столу, заскочена єдиною думкою, що наповнила їй мозок їдким жахом, не в змозі подумати про щось інше. То прийшла Катаріна. Хтось відкрив їй очі, й вона прийшла по свою жертву. Її повіки потерті від ниток, наразі розірваних, вона увіп’ється у Гризельду смертельним поглядом і шепотітиме, бо та не впоралася зі своїми обов’язками…
Жінка закрила кран і пошкандибала до задніх дверей. Блідими як віск пальцями вона відкинула старомодну мереживну фіранку і виглянула назовні. У тьмяному світлі ліхтаря вона побачила не Катаріну, а Джейдона, який нетерпляче чекав, засунувши руки до кишень. Гризельда спробувала всміхнутися, відімкнула двері тремтячими руками і прочинила їх.
— Вибач, у мене ключа не було, — промимрив Джейдон.
— А що це в тебе за жахливий вигляд? Що трапилося? — Гризельда придивилася до прихованого в тіні обличчя Джейдона. Його праве око набрякло і стало потворно-фіолетовим.
— Побився, — відповів він.
— Побився? З ким?
— Не хочу про це говорити.
Час ніби зробив повне коло і повернувся до початку. Підбите око Джейдона. Артур Рот. Бійка Гризельди з сином у цій кухні. Кулаки Джима, що лупцюють дев’ятирічного сина до півсмерті. Сімейного насильства Джейдон побачив і відчув на собі більш ніж достатньо; одного погляду на його підбите око вистачило, щоб Гризельда знову відчула у своїх ніздрях згірклий запах відрижки та кислий сморід алкоголю.
