Відьма

Вони влаштували імпровізований похорон поблизу квіткової клумби, де влітку ріс козолист, за кінським загоном, там, де їхня земля межувала з Западиною Філософа. Джоселін зауважила, що Флетчерові завжди подобалося це місце. Раніше того ж дня до них зайшов ветеринар. Грім хотів, щоб зробили розтин, але Стів упрохав його залишити собаку вдома. Грім здався. За висновком ветеринара, причина смерті була елементарною, адже про все, що з ним сталося, свідчили видерті клаптики хутра. Вага звислого тіла перекрила йому трахею, собака задихнувся й помер. Більше нема чого додати. Але потім Джоселін розповіла Стівові, що, коли вона повела ветеринара на кухню, щоб той вимив руки, то побачила, як він робить рукою «козу»… жест, що означав захист від навроку.
Нарешті, настала мить, коли сім’я залишилася на самоті, і почалися жалобні заходи. Вони опустили Флетчера, загорнутого у ковдру, в свіжовириту яму і розправили ковдру над ним. Потім усі поринули у спогади. Метт і Джоселін плакали і підтримували одне одного. Тайлер стояв поряд із ними, його обличчя було приголомшене і занепокоєне, він мало говорив. Час від часу хлопець озирався навколо, ніби намагаючись переконатися, що він ще тут. Його вигляд непокоїв Стіва. Тайлер звик реагувати на втрати, занурюючись у себе, але зазвичай він виявляв разом із тим певну приземленість, якої цього разу не було взагалі.
Вони вкинули до могили квіти, а потім змочили землю. Стів згадав фразу, яку говорив подружжю Делароса, — про дітей, що гралися у похорон під час епідемії віспи у 1654 році: «Діти копали ями за стінами поселення, приносили ящики з-під фруктів і, зображаючи похоронну ходу, клали їх до могил. Батьки гадали, що діти одержимі, а саму гру вважали поганим передвістям».
Він прогнав цю думку. Джоселін забрала хлопців додому, і Стів пішов до стайні по лопату. Паладій і Нуала метушливо зачмихали, коли він увійшов, — так тихо і втішно, так дивно і ностальгійно, як вміють робити тільки коні. Він обняв їх і вийшов, щоб зарити могилу.
На початку п'ятої повертається Грім. Він приносить погані новини, ніби пророк із давньогрецької трагедії, що провіщає загибель. Різниця лише в тому, що наразі погані новини приходять у вигляді фрагмента відеозапису.
— Це єдиний фрагмент, який ми змогли знайти серед записів усіх камер спостереження на горі Нещастя, — каже Грім, — але з нього все стає ясним. Вважаю, друзі, ви маєте подивитися на це.
Вони збираються за кавовим столиком, перед ними — макбук, і Грім натискає на кнопку відтворення. Спочатку важко розрізнити побачене, здається, перед нами — нечіткий негатив. А потім Стів здогадується, що то зйомка в інфрачервоному світлі. На об’єктиві камери — краплини вологи, вони до певної міри розмивають зображення, проте у темних відтінках антрацитового кольору можна розрізнити дерева, а також іще щось, що явно нагадує туристичну стежку. Внизу зображення — цифри: 02.11.2012, 20.57. «Учора», — каже Стів самому собі.
А те, що далі показує зйомка, настільки страхітливе, що усе його тіло холодіє ніби крига. Налякані усі, але Тайлер — найбільше. Він відсахується, кусаючи собі руку, його очі наповнюються сльозами. З’являються дві постаті, блідно-білі, освітлені, як у нічному баченні: відьма, що крокує, неначе привид на балі-маскараді, й Флетчер поряд із нею. Собака час від часу принюхується, навіть трохи метляє хвостом. Стів розуміє, чому це нібито безневинне зображення здається настільки жахливим. Ніхто з них ніколи до того не бачив, як Катаріна діє за власною волею. Ніколи до того, як з’явилися ці кадри, на яких вони удвох разом крокують уночі, близько одне до одного, назустріч Флетчеровій смерті.
— Тепер ви розумієте, що це все — надзвичайно тривожне, — каже Грім. — Я переговорив з радою, і ми намагатимемося тримати це в таємниці, щоб уникнути паніки, але ми збиті з пантелику. Це щось цілковито нове. Чи не сталося щось із Флетчером, що могло б спровокувати таке? Якщо так, друзі, я маю про це знати.
 
Джоселін і Стів заперечно хитають головами.
— Зазвичай він її до смерті лякався, — каже Джоселін, глибоко приголомшена. — Подивіться лишень, як він іде поряд із нею…
— Це все ваша провина! — раптом скрикує Метт. — Ви їй нічого не дали! — А коли Стів у замішанні дивиться на нього, додає:
— На святі спалення Жінки! Ви нічого не захотіли їй дати, отож вона забрала Флетчера!
— Це не має жодного стосунку одне до одного, — каже Стів. — Як ти взагалі міг про таке подумати? Не знаю…
— А що ви тоді знаєте? — Метт плаче і пручається з рук матері, яка хоче його обняти. Стів дивиться на засмучене обличчя Гріма і думає: «А це лише початок. Наступними днями почуємо набагато більше отакої безглуздої аргументації. Побачимо бажання вказати на когось пальцем, призначити цапа-відбувайла. Якщо все це вилізе назовні, мало не здасться. І ти це знаєш, чи не так?»
— Тайлере, із Флетчером нічого такого не ставалося, про що б ти міг знати?
Тайлер швидко хитає головою, в нього трясуться губи.
— Ви не зустрічалися з нею, коли ти виводив його гуляти?
— Ні.
Стів допитливо зиркає на нього і каже:
— Якщо сталося щось погане, будь ласка, скажи нам, гаразд? Це — питання нашої безпеки.
— Він має рацію, — втручається Грім. — Не хвилюйся. Якщо ти з хлопцями клеїв дурня, як тоді, з тим відео, я нічого не скажу раді. Безумовно, ви не хотіли, щоб так сталося. Але я маю про це знати. Вкрай серйозні події відбуваються, розумієте?
У Тайлерових очах стоять сльози, його губи тремтять іще сильніше, і, можливо, просто можливо, вони б дотиснули його до того, що він і сказав би щось… Але лунає гучний тріск, і пройде дуже багато часу, поки хтось із них подумки повернеться до цієї миті, тієї миті, що промайнула перед наступною миттю, яка змусить усіх присутніх про все забути. Стів устигає повернути голову туди, звідки пролунав тріск, і крізь скляні двері їдальні та крізь вікно на задній двір бачить видовище, яке його мозок не в змозі збагнути вповні. Він бачить, як на нього у паніці несеться кінь. Він бачить його напружені м’язи, піну на чорних боках, вирячені очі, копита, що молотять землю. Вікно розлітається на друзки, ніби кришталевий посуд, і крізь завісу з осколків скла до їдальні стрибає Паладій. Кінь ковзає копитами по обідньому столу, в того ламаються ніжки, стіл з грюкотом падає на підлогу. Але ноги Паладіна теж підтинаються, кінь валиться й перекочується на бік, збожеволівши від страху. Його копита топчуть осколки внутрішніх скляних дверей.
Родина Грантів і Роберт Грім кидаються врізнобіч, ніби на них падають бомби. Ніхто не встигає закричати. Кінь дременув і з’явився так несамовито, що поглинув усю їхню увагу. А потім ця граційна, сюрреалістична тварина стає дибки, відриваючи від стелі лампу, і Джоселін із Меттом кидаються уперед, імпульсивно прагнучи приборкати жеребця. Але не тільки Паладій вирвався зі стайні; у цю ж саму мить Нуала, теж охоплена панікою, галопує крізь задній двір, навколо будинку, а потім прямує на захід уздовж Діп-Голлоу-роуд. На вулиці немає руху — то просто щасливий збіг обставин і для Нуали, і для машин. Кілька камер спостереження фіксують її рух — спочатку камера поблизу паркінгу на початку туристичної стежки, де закінчується Струмок Філософа, а потім на розі з вулицею Паттон. Вдома Джоселін і Метту нарешті вдається заспокоїти нестямного жеребця. Тварина хропе і б’є копитами по стільцях, але твердий голос Джоселін нарешті досягає мети. Стів допомагає Роберту Гріму підвестися. Він переконаний, що якби його серце почало калатати хоч трохи хутчіш, то грудна клітка розлетілася б на шматки.
Усі їхні сусіди вибігають зі своїх будинків. До них поспішають Вандермеєри — Піт, Мері й Лоуренс, а також Вілсони, що мешкають через дорогу, ще багато інших людей. На камерах Відьмоконтролю видно, як їх тягне до будинку Грантів, ніби магнітом, а потім — до території за будинком. Воррен Кастільо і Клер Хеммер пороззявляли роти, витріщаючись на екран. Вони бачать, як з’являються Стів, Тайлер і Грім, вони теж ідуть дивитися на те, що так, з біса, налякало коней. Клер швидко перемикається на нову камеру, і від побаченого їй стає млосно.