Відьма

Джейдон забув про телефон у руці, й усі вони затамували подих. Флетчер припинив гавкати і тепер гарчав низьким диким голосом. Можливо, десь усередині Джейдона і ховалася небезпека, але ж Катаріна володіла первісною, набагато старшою за віком силою і, ступивши отой єдиний крок, вона усім нагадала, хто знаходиться на вершині харчового ланцюга. «Щось тут зараз станеться, хлопче, — подумав Тайлер, — гадаю, щось геть моторошне».
— Привіт, — сором’язливо сказав Джейдон.
Відьма нерухомо стояла навпроти нього.
— Вибач, що? Що ти сказала, Катаріно?
Дослухаючись, він нахилив голову.
Калатання власного серця раптово затьмарило Тайлерові усе довкруж.
— Що ти хочеш, щоб я тобі зробив? — спитав Джейдон. — Правда, Катаріно? Ти хочеш, щоб я помацав тобі цицьки?
Джастін із Бураком аж скрутилися й завищали від сміху. Тайлер і Лоуренс не сміялися, але обмінялися поглядами, і Гайлер подумав: «Будь ласка, припини, ти вже перейшов усі межі, не глумися з відьми». Тримаючись на безпечній відстані, Джейдон обережно простягнув руки вперед і вдав, ніби пестить їй груди, непристойно виляючи стегнами.
— Що, сили в пупі нема? — під’юджував його Бурак.
— Ти думаєш? Усе гаразд, я б оце її відпердолив, — відповів Джейдон. Раптом він нахилився до відьми й гримнув їй прямо в обличчя:
— Ти, курво вошива, тобі це сподобається, авжеж! Тварюка! Отак у ті часи ти й робила, га?
Флетчер почав вити і стрибнув уперед так несподівано, що Лоуренс мало не впав. Тайлер схопив собаку за ошийник, щоб допомогти його тримати, й закричав:
— Джейдоне, годі вже!
Джейдон повернувся до решти хлопців, посміхаючись, як клоун.
— Двадцять баксів, — промовив він. — Двадцять баксів тому, хто сфоткає її цицьки. Голі, звісно ж. Хочу побачити, які на вигляд цицьки з сімнадцятого століття.
— Забирайся до дідька лисого, — відповів Тайлер, — бо то вже божевілля!
— Та годі тобі, — зареготав Джейдон. — Я певен, вона не буде проти, правда ж, Катаріно? Не будеш проти, еге ж? — він метушливо забіг їй за спину і сам відповів тоненьким голосом: — Ні, Тайлере, я зовсім не проти! Знаєш, тільки від розмови про це мені вже в трусах мокро! Тайлере, хочеш підійти й самому побачити? Хочеш помацати мої мокрі трусики?
Вони регочуть. Катаріна ван Вайлер терпить наругу мовчки, ніби нічого не чує. «Можливо, за тими закритими очима дійсно немає розуміння, — подумав Тайлер, — принаймні розуміння людського. Але ж ніхто того не знає. А якщо Катаріна просто вичікує, як вона століттями вичікувала у цій сплячці?» Від тієї думки Тайлерові нутрощі зібгалися у грудку, ніби масло на маслоробні.
Джейдон вже повернувся до «ВІДЬМАппа» на айфоні, як Лоуренс несподівано нагадав:
— Чекайте, ми ж можемо її записати.
Вони перезирнулися. Тайлерові вистачило трьох секунд, щоб зрозуміти: завдяки тиші густого лісу й недосяжності для камер виникла унікальна можливість, яка навряд чи скоро повториться. У ньому спалахнув азарт, і він відповів:
— А, біс із вами! Гаразд, але робіть усе швидко.
Вони скористалися повідком Флетчера. Тайлер звільнив його, і Лоуренс відвів собаку вниз струмком, тримаючи його за ошийник. Джейдон передав свого айфона, і Тайлер, якому голова пухнула від думок про цю витівку, обмотав повідець навколо апарату кілька разів і перев’язав його. Потім вони прив’язали айфон до кінця довгого ціпка, яким Джейдон тицяв у відьму.
Віддалік почувся дитячий сміх. Хлопці здивовано озирнулися. Звук долинав із півдня, але дивним чином пронісся попід кронами дерев. Певно, туристи. Всі якусь мить іще дослухалися, але більше нічого не почули.
— Давайте швидше, — сказав Бурак, забираючи палицю від Тайлера. — Є в тебе камера?
Тайлер видобув відеокамеру з кишені й почав зйомку. «Так от, двадцять перше жовтня, неділя. Тестування шепоту. Зачекайте… — Він відступив на кілька кроків. — Усе добре. Поїхали.»
Джейдон увімкнув диктофон на айфоні й прошепотів: «Так, усі замовкли…» Бурак високо підняв палицю, ніби рибальську вудку, й айфон захитався на повідку Флетчера. Хлопець обережно підніс його до обличчя Відьми Чорної скелі. Тайлеру було видно, що в Бурака тремтіли руки і йому було важко тримати телефон нерухомим. Потім він пересунув цю конструкцію ліворуч, і телефон смачно ляпнув Катаріну по щоці, якраз перед натягнутим швом у куточку її рота.
 
За цілу хвилину ніхто не вимовив ані звука. Коли Бурак нарешті забрав палицю, а Джейдон упіймав у повітрі айфон, всі раділи й аплодували успішному завершенню чергового етапу їхнього експерименту. Лише Тайлер був стриманим у проявах ентузіазму — коли інші нестямились від захвату, він просто вимкнув камеру. Потім підійшов до Джейдона, й вони всі вклонилися перед екраном на знак пошани до глядачів. На дисплеї голос диктофона запитав про подальші дії: ПРОГРАТИ файл чи зробити НОВИЙ ЗАПИС.
— Оце той смертоносний шепіт Катаріни, — сказав Джейдон, потрусивши телефон із виглядом пророка. Його великий палець завис над екраном, ніби демонструючи, що в нього вистачить мужності програти звуковий файл. — Я тримаю в руці, можливо, найнебезпечніший запис у цілому світі. Ним можна вбивати людей.
— І хто ж готовий пожертвувати собою? — запитав Джастін. Решта засміялися, але не надто переконливо. Ніхто не зголошувався саме зараз ставати добровольцем.
— Не зараз, — сказав Тайлер, — спочатку знайдемо когось з-за меж міста. А потім прослухаємо й ми, але в безпечному місці. Джейдоне, можеш послати мені його блютузом? Цей сигнал Відьмоконтроль не перехопить.
— Авжеж, — погодився Джейдон і переслав файл. Тайлер прийняв його на своєму телефоні.
— Ти виставиш його в інтернеті? — запитав Бурак.
— Звісно, ні. Це лайно несе смерть. Краще не мати справи з тим чортовинням. Зітри файл, як тільки закінчиш передачу, гаразд? Не хочу нових нещасних випадків.
Він гостро позирнув на Джейдона, і той посміхнувся у відповідь. Обидва телефони подали сигнал, що файл переслано. Джейдон кілька разів стукнув великим пальцем по екрану й сказав: «От і все, його немає».
Обличчя Джейдона засвітилось, і він засунув телефон до кишені. Тайлер уявив собі, що він просовує руку в це обличчя, і не відчув нічого, окрім пітьми.
За кілька днів на сайті «Розплющ свої очі» запускається новий кліп. Бачимо, як камеру наводять на айфон Тайлера, далі вона сунеться крізь галасливу шкільну аудиторію й зупиняється на веселому, дужому сімнадцятирічному хлопцеві у бейсболці та з навушниками. «Привіт, чуваче, як справи?» — запитує він, і Тайлер відповідає: «Привіт, Майку, зробиш мені послугу?». Майк сміється на камеру й каже: «Авжеж, ми вдамо, що ти тільки-но не просив мене послухати твій музичний кліпчик, а я не погодився на камеру сказати: «Привіт, чуваче, як справи». Його друзі аж котяться від реготу, а Тайлер відповідає: «Круто. Зробимо це ще раз».
«Привіт, чуваче, як справи?» — каже Майк, і Тайлер відповідає: «Майку, зробиш мені послугу?». Майк посміхається: «Авжеж. Ну як, природно це було чи ні?» «Ага, саме так» — відповідає Тайлер. «Привіт, Майку, як справи, чуваче?» — «Привіт, Тайлере, можу тобі зробити послугу?»
І знову всі заходяться від сміху, але ж перейдемо до наступної зйомки, де Майк вже зняв навушники й почепив натомість навушники-вкладиші з Тайлерового айфона. «Це Майк, з Гайленд-Фолс, — Тайлер показує на нього: — Він зараз прослухає звуковий файл. Готовий, Майку?» Майк піднімає вгору великий палець, і Тайлер натискає PLAY.
Спочатку нічого не стається. Потім Майк морщиться і штовхає вкладиші глибше до вух, ніби напружуючись, щоб розчути, що там таке. Тайлер заворожено вдивляється в нього. «А що то взагалі таке?» — запитує Майк, але Тайлер жестом пропонує йому помовчати й продовжити прослуховування.
— То що ж ти почув? — питає він, коли запис добіг кінця й Майк витяг навушники.
— Та якийсь шепіт, — відповів Майк. Він трохи здивований.